У фондах Чернівецького художнього музею зберігається невелика кількість творів, створених талановитою майстринею художньої гуцульської кераміки П. Й. Цвілик (1891–1964).
Минуло багато років, як вона померла, та живе її мистецтво, її витвори. Павлина Цвілик за свої довгі і нелегкі літа розписала десятки тисяч глеків, дзбанків, мисок, тарелів, намалювала на глиняних виробах мільйони квітів та зобразила тисячі фантастичних птиць та звірят.
Павлина Йосипівна народилася у Косові в багатодітній родині гончаря Йосипа Олексійовича Совіздранюка (1860 – 1941). В сім’ї було семеро дітей. Майже кожна косівська родина займалась гончарством, бо край був багатий на глину. І сім’я Й. Совіздранюка не була виключенням. Діти носили глину та воду, допомагаючи батькам. А в неділю разом з ними складали на візок готові вироби і везли на ярмарок.
Пізнавати таємниці гончарного мистецтва Павлина Йосипівна почала в майстерні свого діда. Рік за роком поширювалася Гуцульщиною слава про молоду майстриню. Їй було лише 19 років, коли вона стала відомою на весь край. У 1910 р. кілька її керамічних робіт експонувалися на виставці у Відні і були високо оцінені спеціалістами.
У 1922 р. Павлина Йосипівна вийшла заміж за коломийчанина – Григорія Цвілика (1899–1952), який також походив із гончарного роду. Подружжя виготовляло найрізноманітніші вироби, прикрашені традиційними елементами народного орнаменту.
У 1929–1934-х роках вироби подружжя Цвілик були відзначені нагородами на багатьох виставках. Після смерті чоловіка Павлина Йосипівна знайшла єдину відраду — у роботі. Кожний її витвір, як і раніше, відзначався новизною форми, вишуканістю орнаментальних композицій. З 1948 по 1958 рік керамічні вироби П. Цвілик експонувалися на багатьох обласних та республіканських виставках. У 1958 році П. Цвілик прийняли у члени Спілки художників Української РСР. Всі керамічні вироби майстриня виконувала вручну на гончарному крузі. Як правило, мисткиня наносила декор на покриту білим ангобом, рідше на темно-вишневу, поверхню виробу.
Павлина Йосипівна у своїй творчості була завжди послідовною, зберігала реалістичні народні основи. Кольори розпису були традиційні: жовтий, зелений і коричневий, які здавна у народі є уособленням сонця, зелені Карпат і землі. Вкраплення синього кольору — символ неба. Ці кольори традиційні для всієї гуцульської кераміки. Мисткиня створила численні композиції із простих елементів.
Любов до природи і тонке відчуття краси П. Цвілик майстерно передає через органічне поєднання рослинного та тваринного орнаментів. При цьому вона не обтяжує мистецький витвір. Така характеристика притаманна експонатам, які знаходяться в музейній збірці (нараховується 14 творів). Серед них вирізняється набір для напоїв, який складається з розписного глечика циліндричної форми, підносу та невеликих горняток.
Зображені на наборі орнаменти розквітлої свіжої зелені на тлі ясно-жовтого кольору обведені темним контуром з білим тлом. Ця особливість композиції робить предмет привабливим. Декори різних посудин перегукуються один з одним, надаючи художньої довершеності усьому набору.
Орнаментика невеликих баклаг з музейної збірки говорить про неординарність світобачення майстрині. Використовуючи стилізовані образи оленів та крупномасштабні квіти, П. Цвілик створює свій незвичайний казковий світ. Орнаментальні мотиви вражають свіжістю, вільним розміщенням елементів не тільки на згадуваних вище творах, але й на глекові, декоративному тарелі її ж авторства.
Роботи П. Цвілик приваблюють своєрідністю форм, вмінням з простих елементів творити велику кількість орнаментальних варіантів. Багата і різноманітна творчість П. Цвілик є справжньою мистецькою, народною школою.
Ірина Міхєєва,
молодший науковий співробітник
наукового відділу фондів ЧХМ