
Типологія творів. Керамічні вироби утворюють сіл; родів; садово-паркова архітектурна кераміка, обладнання житла, посуд, культові та обрядові предмети, іграшки, прикраси. Кожна з них має свою специфіку і типологічну структуру.
Обладнання житла художньої кераміки – рід керамічних побутових предметів, які нерухомо з’єднані з конструкцією стіни, стелі (кахлі й плитки), та порівняно рухомих речей.
Їх розміщують на підлозі, столі, полиці, підвіконні, прикріплюють до стелі або стіни. Вони виконують певні художні н побутові функції. Це й дає змогу поділити їх на типологічні групи, підгрупи і типи.
Кахлі – типологічна група керамічних виробів, які служать основним конструктивно-декоруючим матеріалом для спорудження печей. За тектонічною формою розрізняють стародавні посудино подібні та плиткові кахлі. Пласкі чотирикутні можуть декоруватися рельєфом і розписом. Найчастіше на кахлях знаходимо розписи, щo відображали героїчну боротьбу народу за національне визволення проти чужоземних поневолювачів. Фігури на кахлях середини ХІХ ст. трактовані площинно, їх пропорції не дуже точні. Майстри не відтворюють другорядних деталей, завдяки чому підкреслюються найбільш істотні риси. Голови вершників подані в три чверті, що вносить y композицію елемент просторовості. Усталеним є також зображення рук – вони широко розведені на одному рівні й обов’язково y правій є пістолет. Помітні зміни пропорцій y зображенні коней, де маленькі тендітні голови та ніжки контрастують з масивним тулубом. Він надзвичайно динамічний, тут не має жодного спокійного елемента. Провідними сюжетами на кахлях косівських майстрів були також сценки полювань, народних гулянь, весіль, розваг, зображення святих тощо. B них відбилися мистецький хист i народна мудрість гончарів. Численні зразки кахлів, що зберігаються y Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини, ще підтверджують, що в 40-50-x р. ХІХ ст.
Вази — велика типологічна група керамічного посуду, різного за формою і призначенням. Серед сучасних ваз розрізняють дві підгрупи — декоративні та для квітів. Декоративні вази, часто пишно прикрашені рельєфом або розписом, за призначенням поділяються на типи: для підлоги та для полички. Вази для квітів бувають кількох типів, залежно від величини квітів і характеру букета (низькі, середні, високі тощо). У колекції Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини зберігається кілька таких ваз. На деяких відтворено сцену сучасного гуцульського весілля: сопілкар виграє на сопілці, біля цього завзято танцюють молодята. Вигадуючи численні композиції з тих простих елементів, Цвілик щоразу створювала нові квіткові візерунки. Досить оригінальний також спосіб нанесення орнаменту, який полягає у вільному розміщенні його на всій центральній поверхні, майже не залишаючи білого тла.
Підвазонники – типологічна група, функціонально споріднена з попередньою. Це посуд різних форм, призначений для вирощування кімнатних квітів, як правило, з дещо розширеним верхом. Він буває кількох підгруп, залежно від величини й характеру кімнатних рослин, їхнього розміщення в інтер’єрі: тарелеподібний, горщики, відроподібний, настінні та підвісні кашпо тощо.
Настінна декоративна кераміка — типологічна група, що включає у себе керамічні вироби трьох основних типів: декоративні тарелі, плакетки і маски. Їхні розписи захоплюють багатством орнаментальних мотивів, серед яких є i рослинні (гілки з казковими квітами та листочками), й анімалістичні (птахи, риби, олені), a також жанрові сцени[1]. Ще й тепер y багатьох селах Косівського та Верховинського районів можна знайти миски, виготовлені прославленими гончарями Совіздронюком Й., Павлина Й. і Бахматюком (1820-1882 p. p.), та іншими майстрами[2].
Попільничка — тип керамічних виробів, котрий, незважаючи на різноманітність форм, не утворює окремої типологічної групи. Попільнички, як і туалетні предмети, виникли і набули поширення передусім у панському середовищі, а тому вирізняються пишною декоративністю. Окрему групу y розвитку народної дрібної пластики XVIII ст. становлять теракотові курильні люльки. Різновидний за характером i технікою виконання декор люльок допомагає розкрити своєрідність орнаментальних мотивів, які широко використовувалися майстрами на той час.
Посуд – найхарактерніший рід керамічних виробів, місткостей різного призначення і величини, виготовлений за обертовим принципом на гончарному крузі, шаблоном або відлитий у формах. В історичному аспекті посуд поділяється на дві області функціонування — побутову та обрядову. Остання нині майже втратила своє значення. Побутовий керамічний посуд буває багато декорований (для святкового столу, прикрашення житла) і менш оздоблений або цілком без прикрас (для приготування їжі, зберігання і транспортування продуктів).
Миски — типологічна група керамічних виробів, які за формою майже збігаються із наведеними типами дерев’яних предметів — миски, тарілки, тарілочки, розетки. Сюди ж входять макітри і цідильники — своєрідні типи, які не зустрічаються серед дерев’яних виробів. Макітра має форму, близьку до миски, але з високими берегами і невеликим дном, .використовується для розтирання маку. Цідильник, друшляк також за формою наближаються до миски, мають дірочки для проціджування страви. Мальовані миски виро6лялися в Україні здавна. Крім прямого призначення посуду для їжі, вони виконували й декоративну функцію.[3] Ці виро6и разом з вишитими i тканинами речами прикрашали інтер’єр селянської хати. Їхні розписи захоплюють багатством орнаментальних мотивів, серед яких є i рослинні (гілки з казковими квітами та листочками), й анімалістичні (птахи, риби, олені), a також жанрові сцени. Чимала збірка гуцульських мисок тих часів, що зберігається в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини, певне уявлення про характер розписів, різноманітність форм, декору в кожному осередку зокрема. Миски оздоблювалися рослинно-геометричними орнаментами, профільним зобранженням тварин i птахів, сюжетними сценками. Привертає увагу спосіб їх розміщення на поверхні мисок, зокрема тварин. B кінці ХІХ – на початку XX ст. форми мисок змінюються. Вони не мають якихось конкретно визначених рис, як миски середини ХІХ ст. Вінця y них високі, гарно окреслені, з чітким широким виступом назовні, дно широке. Це миски великих розмірів, з вишуканими пластично-виразними формами.
Горщики – найважливіша типологічна група предметів посуду великих місткостей з одним або двома вушками, використовувалися для приготування і зберігання їжі. До групи входять такі типи: горщики, гладуни, дзбанки (жбани). Горщики бувають кулясті або із зміщенням максимальної опуклості під вінця. Гладущик (гладун, глек) порівняно із горщиком має значно стрункішу форму, помітно окреслюється тулуб і шийка, дві ручки, переважно застосовується для зберігання молока. Дзбанок має витонченішу форму, вужчу шийку і горловину, порівняно із гладуном, та одне вушко, використовується для перенесення рідин. На основі форм горщика і дзбанка, з доповненням їх носиками та накривками, розвинулися нові типи посуду — чайник і кавник. Чайник переважно має низьку, присадкувату форму, тоді як кавник, навпаки, струнку. Бабник нагадує горщик із розширеним догори верхом, служив для випікання білого солодкого хліба — бабки, поширений на Західному Поділлі, на Прикарпатті.
Близнюки – типологічна група посуду для перенесення їжі в поле, два невеликих горщики, з’єднані кільцем-ручкою. Значно рідше зустрічаються “трійнята” і “чвурнята”. Вони мають аналогію серед бондарного посуду.
«Персневидний» посуд — типологічна група для зберігання і ношення міцних напоїв. До неї входять два типи: колач (куманець) і плесканка (баклага). Колач має бубликоподібну, порожнисту місткість, чотири ніжки, які утримують його у вертикальному стані, вгорі маленьку шийку та два вушка по боках для протягування пасочка. Навіть без оздоблення силует і форма куманця вигідно вирізняються декоративністю[4]. Плесканка – пласка циліндрична місткість з такими ж ліпними деталями, що й у куманця (ніжки, вушка, шийка з отвором та накривкою).
Банька – тип кулястого посуду з вузькою витягнутою шийкою ручкою для ношення. Використовували для зберігання і транспортування вина, олії тощо. Залежно від призначення баньки бували різної величини та місткості. Із мальованого посуду середини ХІХ ст. маємо змогу виділити типи баньок i мисок. Перші служили для з6ерігання рідини. Вони мають дугоподібні ручки, що охоплюють шийку i плавно спускаються донизу. Своєю формою баньки близькі до вже згаданого глека, тільки більш опуклі, a горловина значно вужча. Ці вироби мають характерну осо6ливість – ру6ець-виступ навколо денця переходить y виразний скісний злам. 3 другої половини ХІХ — поч. XX ст. ця деталь зникає на посуді. Декор баньок складається не більше, як з трьох мотивів – великих “копитців”, “кучерів” та трикутничків. Цікава схема їх розміщення: верхня поділена на дві основні орнаментальні композиції, чітко відокремлені одна від одної. До першої, яка йде від плічок до середньої поверхні баньки, входять попарно з’єднані “кучері”, між якими розташовані трикутнички. Друга оздоблює нижню стінку стрічкою великих ритмічно розписаних “підківок”. Подібні мотиви “підківок” в зменшеному вигляді розміщуються довкола шийки.
Барильце — тип посуду, що формою нагадує бондарний однойменний предмет для зберігання рідин. Зустрічаються з широкою або вузькою шийкою, з ніжками або без них.
Флакон, пляшка — типологічна група циліндричного або призматичного посуду для рідини. Їхні форми, мабуть, запозичені з давніх гутніх виробів.
Горнята — типологічна група малих предметів для пиття рідини: води, молока, квасу, чаю, кави тощо. Залежно від форми розрізняють три типи: горнята (циліндричні), бокали (циліндрично-опуклі), чашки (сферичні).
Фігурний посуд — типологічна група декоративного посуду, місткість якого тепер рідко використовується. Найхарактерніші типи — півні, барани, леви, антропоморфні фігурки і под. їх виготовляють технікою ліплення на основі точених форм: горщика, дзбанка, барильця, плесканки тощо.
Нова грань таланту Цвілик розкрилася у скульптурно – декоративній пластиці 1955 – 1960 років. Це умовно трактовані зображення тварин і птахів – оленів, баранців, півників, павичів. З – поміж них виділяється оригінальний керамічний баранець. Композиція його складається з передньої частини, в якій декоративно згруповано груди, шию, голову, закручені роги, великого тулуба, що нагадує бочечку з ніжками-підставками, та вазона, що стоїть на підставці, уміло закомпонованій на спині баранця. Чудовим доповненням твору є орнаментальне оздоблення: великі ритовані квіти,листочки-кучері, розмальовані жовтою, коричневою та зеленою фарбами.
Культові та обрядові предмети – рід виробів художньої кераміки, пов’язаний з обладнанням культових споруд, застосовується у релігійних обрядах. До нього входять такі групи й типи предметів: канделябри, кадильниці, кропильниці, іконки, хрести, свічники тощо. У канделябрах і кадильницях керамічні деталі цікаво поєднуються з металевими. Керамічні іконки виготовляли відтискуванням плоскорельєфного зображення або розписом на плитках від величини кахлі до менших розмірів (у кільканадцять квадратних сантиметрів). Хрести здебільшого були напрестольні — із розп’яттям або зображенням сцен страстей.
Свічники— типологічна група, що складається з двох типів: свічник одинарний і трійця. Трійці інколи прикрашували ліпною рельєфною пластикою на зразок аналогічних дерев’яних виробів. Із XVIII ст. до наших днів дійшло дуже мало керамічних виро6ів.
Свічники були дуже близькі за формою до світильників, але без верхніх мисочок, бо потреба в них відпала внаслідок використовування воскових свічок. 3 часом були створені свічники іншого виду, з високим трубчастим корпусом без ручок. I тільки підставка нагадувала про їх походження від стародавніх світильників. На початку ХІХ ст. з’являється третій тип свічників. Це вироби iз складним силуетом, що мають підставку округлої або конічної поверхні, основний трубчастий корпус з перетином одним чи кількома рельєфними кільцями, a також вінця для воску, розтруб.
Орнамент свічників з під поливними розписами не обмежується простими мотивами – кривульками, крапками та рисочками. Тут бачимо композиції y вигляді смерічок, квітів ромбів тощо. B цих розписах, виконаних рiжкуванням i фляндруванням, зустрічаються мотиви, що йдуть від ранньослов’янської кераміки. Косівські свічники, так звані “поставники”, були приземкуваті, з великими, масивними формами, від чого здавалися трохи важкуватими. Їх робили набагато стрункішими i меншими завдяки видовженому розтрубу, вінцю та виразній конічній формі.
Іграшки – рід керамічних виробів, які відзначаються малим масштабом і функціонують як забавки для дітей. Відомі такі основні типологічні групи: тарахкальця, свищики, посуд і фігурки[5].
Свищики — типологічна група керамічних іграшок, ліплених рукою, налічує кілька своєрідних типів: пташки, коника, ляльки, вершника дитина в колясці, танець та інші.
Прикраси – рід керамічних виробів, які не набули значного поширення. Типи переважно повторюють відомі типи прикрас із дорогоцінних металів і каміння: намисто, сережки, кліпси, брошки, кулони, ґудзики тощо.
Отже, розглядаючи косівський майоліковий посуд другої половини ХХ століття, можна зробити певний висновок щодо його типології. Таким чином, типологія творів художньої кераміки має сім функціонально-родових відмін, понад ЗО типологічних груп предметів і понад 100 типів. Більше половини з них і сьогодні є найнеобхіднішими предметами побуту та громадської сфери діяльності. Аналізуючи вищезгадане, можна повністю констатувати, що показово індивідуальність авторської манери у кераміці не порушує стильового та стилістичного контексту косівської кераміці в цілому, значно й помітно збагачує його.[6]
[1] Гринюк М.М. Мальована кераміка в інтер’єрі гуцульської хати ХІХ-ХХ століть // Мистецькі студії ’02. – Косів: Писаний камінь, 2002. – С.78-79.
[2] Бабай В. Талановитий майстер народної кераміки (про П. Цвілик) // Народна творчість та етнографія. – 1963.№2. – С.84-86.
[3] Косів: Путівник. – К.: Мистецтво, 1971. – 96с.
[4] Селівачов М.Р. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типологія): навчальний посібник. – К.: Редакція вісника «АНТ», 2005.-399.:іл.
[5] Соловйов В. Українська народна іграшка та її доля // Образотворче мистецтво. – 1990.-№6. С.10-12.
[6] М. Іванчук. Значення творчості Павлини Цвілик у підготовці спеціалістів на кафедрі художньої кераміки // Мистецькі студії 02 видавництво «Писаний камінь» м. Косів. 2002. С. 140-141.