Косівська кераміка відома далеко у світі своїми неповторними орнаментальними розписами, цікавими формами, особливою кольоровою гамою.
У 2019 році традиція косівської мальованої кераміки внесена до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Цій важливій події передувала невтомна праця цілих поколінь гончарів, які передавали свій досвід з роду в рід, щоб це мистецтво жило і розвивалося.
Однією з таких творчих династій була знана на Гуцульщині родина гончарів Совіздранюків-Цвіликів-Рощибʼюків. У цьому році відзначається 120- ліття від дня народження відомих косівських гончарів, подружжя Рощибʼюків: Михайла Івановича та Ганни Йосипівни.
Михайло Рощибʼюк народився 12 березня 1903 року в Коломиї. Гончарству вчився у коломийського майстра Юзефа Патковського, згодом – у Коломийській гончарній школі. Ганна Рощибʼюк, народилася 17 вересня 1903 року в Косові. Її батько, Йосип Совіздранюк, став першим вчителем з гончарного ремесла.
У 1926 році Михайло переїжджає до Косова, де одружується з Ганною. Почалася спільна плідна праця, удосконалювалася майстерність, адже вчитися було у кого: гончарила сестра Ганни – Павлина Цвілик, та її брати – Василь та Михайло.
У 20‒30 роки ХХ ст. подружжя виготовляло лише прості вжиткові вироби, які декорували нескладним візерунком. Уже з середини 1950-х років гончарі почали створювати вироби декоративного призначення, розписані різноманітними орнаментами на білому, рідше темно-коричневому фоні, так звані “вишняки”. Працювали майстри в традиційних для Косова техніках ритування та фляндрування.
У 1957 році подружжя організувало керамічний цех при Косівській фабриці художніх виробів імені Т. Шевченка. Перед ними постало нелегке завдання: навчати молодих талановитих гончарів та передавати їм свій напрацьований роками досвід задля збереження традицій косівської мальованої кераміки. Учнями та послідовниками Рощибʼюків стали Михайло Кікоть, Василь Аронець, Марія Онисимʼюк, Василь Стрипко, Михайло Скорецький та інші талановиті гончарі.
Саме відкриття цеху відіграло вирішальну роль у подальшому піднесенні керамічного промислу. Улюбленою справою майстри займалися понад 40 років. За багаторічну плідну працю їх було прийнято до Національної спілки художників України (Михайла Івановича – у 1959 році, Ганну Йосипівну – у 1962 році).
Асортимент творів подружжя надзвичайно багатий і різноманітний. Це: декоративні тарілки, колачі, глечики, дитячі іграшки, вази, кашпо, дзбанки, плесканці, горнятка різноманітних форм, кольорової гами та орнаменту.
Розписи майстрів – експресивні, по-бароковому динамічні, соковиті за кольором. Майстри тонко відчували пластичність глини, що давало змогу їм удосконалювати форми виробів і одночасно робити їх простими і функціональними, але з бездоганним художнім смаком та оригінальними знахідками в орнаментиці.
Якщо Михайло Іванович працював більше над формуванням виробів, то Ганна Йосипівна досконало володіла секретами розпису по керамічному черепку, тобто декоративним завершенням виробу. Часто майстриня захоплювалась розписом декоративних тарелів з сюжетними сценами. На них можна побачити пейзажі Карпат, музикантів, танці гуцулів, полювання, звірів, птахів та інші сюжетні сцени з гуцульського життя.
Подружжя брало активну участь у виставках місцевого, регіонального, республіканського та міжнародного значення. Найбільш вагомою в творчості майстрів була виставка у Празі 1962 року.
У колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського налічується 85 різнопланових цікавих творів подружжя Рощиб’юків. Серед них привертають увагу: тарілка “Два цапки”, глечик “Баран”, тарілка “Гуцулка з пташкою”, вазочка-цукорниця, миска “Розета” тощо. Свої роботи майстри завжди підписували, що дає змогу їх легко ідентифікувати.
Напрацьований роками досвід подружжя передало трьом своїм дочкам: Орисі Козак, Розалії Ілюк та Стефанії Волощук, які стали відомими майстринями в Україні та за її межами.
95 років від дня народження виповнилося б цього року дочці Рощибʼюків – Волощук Стефанії Михайлівні. Разом зі своїм чоловіком, Францом Альбіновичем, виготовляли вжиткові та декоративні вироби, розписували їх рослинним та геометричним орнаментом. Особливо цікаві роботи Стефанії Волощук виконані ріжком на темно-коричневому фоні світлими фарбами.
З 1965 року майстриня працювала в художньо-виробничих майстернях Косова. Стефанія Волощук була учасницею багатьох виставок, в тому числі персональних. В 1972 році вона представляла свої твори на всесвітній виставці в Італії (м. Фаєнца). Після виставки її авторські гончарні вироби було передано до музею кераміки у Флоренції. Твори майстрині зберігаються в багатьох музеях України та приватних колекціях.
У Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського зберігається 225 цікавих робіт подружжя Волощуків.
Скромні в житті, віддані улюбленій справі, Михайло і Ганна Рощибʼюки, їхні діти залишили після себе великий творчий спадок, на якому навчатиметься ще не одне покоління молодих керамістів.
Науковий співробітник відділу кераміки Н. Олійник
Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття
